Мирослава Опанасик. Я в долонь твоїх лагідних човниках. Вичаклую зелом. Прагну нiжностi.

Мирослава Опанасик

Мiroslava  Оpanasik
Rivne (Ukraine)

Я в долонь твоїх лагідних човниках...
Я в долонь твоїх лагідних човниках
Відпливаю кудись зачаровано,
Де зі сном моїм бавляться гномики,
Де всі крапки стають легко комами.

Я така захмеліло-розніжена,
У твій запах-спокусу закутана...
А весна вже дерева "засніжує".
Павутину думок переплутує.

Полонянка в твоїй синьоокості,
Я на волю ніяк не збираюся.
Розчиняюсь у цій невагомості
І міцніше ще пригортаюся.


Земле вкраїнська, війною розтерзана...
Земле вкраїнська, війною розтерзана!
Знов розпинають тебе на хресті.
Заступом - в землю, як в груди, підмерзлую:
Сонячний камінь із тебе трясти.

Не голлівудський оцей апокаліпсис:
Місячних кратерів не полічить.
Як же ми будем за рід людський каятись!
Докір - у лісу з порожніх очиськ.

Бога не стало у серці, лиш долари,
Скільки не май бурштинових ікон.
Доле Полісся, якого ти кольору?
Мертвої пустки і криків ворон?

Вичаклую зелом...

Вичаклую зелом
Килим цієї ночі.
Тіла твого хмелем
П'яною бути хочу.

Танець твоїх рухів
З розуму мене зводить.
Дотиком, зором, слухом
Пристрасть вже верховодить.

Що буде завтра - леле!!!
Може, і серце - в клоччя.
Тільки п'янить зело.
Тільки блищать очі

Прагну нiжностi...

Прагну ніжності,
Прагну ніжності.
А навколо -
Одна іронія.
Знов лякають
Мене розбіжності,
Що між нами
Цвітуть півоньєво.

Із бутона довіра -
Квіткою.
Та від рук твоїх
Обсипається.
Наче руку дитині -
Хвірткою
Прищемляєш
Й не обертаєшся.

Сон минає дім
Аж до півночі.
А образа гірчить
Отрутою.
Я ж хотіла
Лиш краплю ніжності.
Та лишилася
Непочутою.

Рiвному
Ріному

Наче немовля беззахисне,
Щербатодорогою усмішкою
Розчулюєш.
В очі заглядаєш
Винуватістю
Собак бездомних.